Фото: Олександр Ратушняк
Андрій Мотовиловець, Віталій Коваль, Дмитро Кисилевський (праворуч)
Стан аграрної галузі
Частка аграрної індустрії у ВВП України сьогодні становить 17,6 %, тоді як для середньостатистичної країни Європи цей показник визначають на рівні 0,9–2,5 %, каже міністр аграрної політики і продовольства Віталій Коваль. З початку повномасштабного вторгнення, коли машинобудування, хімічна галузь, важка промисловість значно просіли, утримання економіки лягло на плечі аграріїв. Сьогодні агросектор приносить 60 % валютного виторгу країни, у ньому працює майже кожен п’ятий українець. Аграрії сплатили 234 млрд податків, які пішли на підтримку обороноздатності.
При цьому галузь має колосальне недофінансування — 858 млрд гривень, зауважує міністр, посилаючись на оцінки Світового банку. І аграрії, і галузь потребують грошей, але розраховувати на повноцінне держфінансування наразі не можуть: у пріоритеті Збройні сили України, сектор безпеки й оборони.
Та, попри це, зауважує міністр агрополітики, Україна має хороший фундамент перезавантажити економіку — агропереробку. Це той шлях, яким повинна йти країна, упевнений Віталій Коваль.
«Сьогодні ми маємо статус великої аграрної країни. На жаль, це не те, чим повинна пишатись Україна. Нам потрібно бути як мінімум агроіндустріальною країною, — підкреслює міністр. — Середня вартість тонни агроекспорту з України минулого, 24 року становила 291 євро. Середня цифра агроекспорту з Євросоюзу — 1538 євро. Тобто середня європейська країна має уп’ятеро більше, експортуючи дорожчу продукцію з доданою вартістю».
За словами Коваля, агроекспорт з України за 2024 рік склав 24,7 млрд доларів, тоді як Польща має 56 млрд, Бельгія — 60 млрд, Нідерланди — 137 млрд доларів.
Фото: Олександр Ратушняк
Міністр аграрної політики і продовольства Віталій Коваль
«Ці цифри — як холодний душ. Але все тому, що маємо модель, за якою просто експортуємо пшеницю, кукурудзу, ріпак тощо. З чого складається собівартість будь-якого українського продукту рослинництва? З імпортних складових. У випадку ріпаку, наприклад, на 80 %.
Розшифровую: щоб посіяти ріпак, потрібне насіння. 100 % насіння ріпаку, на жаль, імпортуємо з Європи. Щоб техніка виконала посів, потрібен дизель. Дизель імпортуємо здебільшого з Європи. Лише з Польщі — 1,5 млн тонн нафтопродуктів.
Далі потрібен трактор: John Deere, або New Holland, або Case, якийсь інший. Це імпортний трактор. Сівалка точно імпортна. Засоби захисту рослин, міндобрива — на жаль, це все імпортне. Тому у складовій ріпаку 80 % — імпорт», — пояснює очільник Мінагро.
Доданої вартості у продукті, який експортують з України, — усього 20 %.
«А потім ми думаємо, що ж із цією продукцією робити. Розвозимо мільйони тонн на різні ринки світу. Перенавантажуючи дороги, перенавантажуючи інфраструктуру. А хтось отримує цю продукцію, переробляє її і експортує далі продукт доданої вартості. І так з більшістю продуктів», — зауважує Віталій Коваль.
Тож час обирати: залишатися сировинною чи перетворюватися на країну з доданою вартістю.
Фото: Олександр Ратушняк
Андрій Мотовиловець, Віталій Коваль, Дмитро Кисилевський і Тарас Качка (онлайн)
Що в Україні з переробкою?
За словами заступника голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитра Кисилевського, розвиток агропереробки — мета економічної політики держави, бо сьогодні це питання виживання.
«Частка переробної промисловості в економіці України складає 8 %, тоді як OECD (Організація економічного співробітництва та розвитку) нормою визначає 20 %. Ми вдвічі відстаємо від того, що клуб заможних країн вважає нормальним… Країна з такою низькою часткою переробки війни не виграє, не зможе довго фінансувати оборону», — зазначив депутат.
Нині Україна 60 % зернових експортує в необробленому вигляді, а сої і ріпаку — чи не всі 100 %, додав він. При цьому майже повністю переробляє насіння соняшнику.
«Чому? Тому що колись державна політика створила олієекстракційну галузь. На межі 1990–2000-х років запровадили мито на експорт насіння соняшнику. Трейдери трішки повоювали з урядом, уряд вистояв — і з’явилась олієекстракційна галузь», — зазначив Дмитро Кисилевський.
«Так Україна перетворилася з найбільшого у світі експортера насіння соняшнику на найбільшого у світі експортера соняшникової олії. Щоправда, тоді в держави не вистачило сил, розуміння чи ще чогось цю ініціативу поглибити. Ми експортуємо олії цистернами чи якимись іншими великими ємностями, а турки розливають її у пляшечку, пишуть Made in Turkey і продають на Близький Схід».
Фото: Олександр Ратушняк
Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський
За роки повномасштабного вторгнення, каже заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, в Україні побудували потужності для переробки близько 3 млн тонн олійних культур. Загалом функціонують десь 85 переробних заводів: великих, середніх і малих. І цю додану вартість ще є куди збільшувати.
Так само працюють заводи з переробки сої і ріпаку, які недозавантажені на третину — їм не вистачає сировини.
«Ми можемо або ці заводи завантажити, переробивши сировину тут, і це дасть державі понад 7 млрд грн надходжень до бюджету в річному вимірі (це робочі місця, люди отримають зарплату, сплатять податки — запуститься економіка)… Або трейдер просто вивезе все на свій завод за кордоном і там переробить», — зауважує Дмитро Кисилевський.
І держава покликана створити умови, за яких сировину перероблятимуть в Україні, додає нардеп, позитивними інструментами (кредитування, пільги тощо) або негативними (запровадження мит).
Мита як засіб стимулювати переробку
Мито на експорт ріпаку та сої передбачає відрахування 10 % з поступовим зниженням ставки на 1 % протягом п’яти років, пояснив заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець. До того ж це стосується лише трейдерів (виробники зможуть свою продукцію вивозити) і цьогорічного врожаю.
Фото: Олександр Ратушняк
Перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець
«Проблема не у трейдерах, а в конкуренції нашої країни. Куди виїжджає ріпак? Німеччина, Бельгія, Юнайтед, Нідерланди, Франція, Чехія. Соя? Туреччина, Єгипет, Нідерланди Пакистан, Німеччина, Румунія, Італія, Польща, Греція. Вони їдуть на їхні виробничі потужності.
Наші потужності дуже збільшилися, це величезний стрибок. Попереду ще більше заводів. Люди вкладають гроші, а ми не можемо просто сказати фермеру: «Віддавай усе переробнику. Ми як комітет податків і зборів маємо можливість вводити мито. І повинні його вводити», — заявив Мотовиловець.
Першу спробу ввести 10 % експортне мито на сою і ріпак депутати зробили в середині червня через внесення правки до Податкового кодексу, однак вона не була схвалена. Андрій Мотовиловець каже — через неправильну комунікацію. Однак упевнений, що незабаром вона пройде.
«Правки не призведуть до якогось прориву в країні. Не буде його. Буде збільшення конкуренції, бо ми виходимо на нові ринки, і там також не все буде гаразд.
Ми хочемо підтримувати людей, які вкладають гроші. Відкриваються багато виробничих потужностей: «Астарта», Миронівський хлібопродукт, «Епіцентр», «Кернел». Я дуже дякую людям, які вкладають і вірять. Щоб у них була сировина, ми повинні вводити мито», — зауважив нардеп.
Щоправда, бізнесмен, власник компанії «Клевер» Максим Дядик вважає і прямо заявив це міністру й нардепам, що експортне мито вводять, лише аби зменшити внутрішні ціни.
Фото: Олександр Ратушняк
Максим Дядик, бізнесмен, власник компанії «Клевер»
«Щоб збільшити різницю між ціною на експорті й ціною в Україні. Уся історія про те, що ви (виробник. — Ред.) можете самі відвезти тачечку на експорт, треба, щоб краще зайшов цей законопроєкт. Ніякого сенсу у введенні експортного мита немає, якщо воно не передбачає зменшення внутрішніх цін для того, щоб зробити переробку економічно доцільною», — вважає бізнесмен.
Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський погоджується: спочатку закупівельні ціни і справді можуть знизитися, та в перспективі це матиме зворотний ефект.
«Як працювало мито на насіння соняшнику: мито запровадили — ціна знизилася; збудували переробку — вона зросла, тому що заводи конкурують за постачальника насіння. Тобто країна стратегічно отримала гарну ціну на насіння й отримала заводи. Тільки так країни переходять зі сировинного стану у високотехнологічний. Раніше були тільки фермери, які вирощували насіння, а тепер з’явилися й заводи, які його переробляють», — каже Кисилевський.
Він стверджує: за даними галузевої асоціації, зараз у процесі будівництва або проєктування потужності ще на 2,5 млн тонн.
Перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець запевняє: він чудово розуміє, ні введення мита, ні розвиток переробки не розв’язують усіх проблем в аграрній галузі — досі є несплата податків, сіра робота, продаж товарів в офшорах, заниження/завищення вартості тощо.
Фото: Олександр Ратушняк
«Мені було соромно перед американцями, які принесли базу того, що ми виростили, врожайності, і я наклав на це базу податкових накладних. Не зійшлося нічого, ні в одній області. І [повномасштабної] війни ще не було. Американський супутник показав: оце росте, оце ваші податкові накладні, оце йде на експорт — не сходилося нічого. Ринки чорні. І не тому, що проблема в податковій. Воно так набудовано вже дуже багато років», — бідкається нардеп, але при цьому додає: що з цим працюють, саме тому Податковий кодекс змінюють так часто.
«З 8 млрд неповернутого валютного виторгу (до повномасштабного вторгнення було 2 млрд) 6 млрд — це аграрії. З досвіду останніх п’яти років: 90 % скруток, крадіжок, ПДВ, ефективне відшкодування — це теж агропродукція. І за останній рік, щоб бути більш свіжими, половина неповернення валютного виторгу, 800 млн доларів — це олійні культури», — додав під час дискусії колега Мотовиловця нардеп Мар’ян Заблоцький.
Фото: Олександр Ратушняк
Нардеп Мар’ян Заблоцький
«У нас багато питань: ми аграрна країна, коли будемо робити добрива? У нас є газ. Чи буде рента для переробника? Ми добуваємо нафту. Будуватимемо нафтопереробний завод? Завод мастила?» — відзначає Мотовиловець. Але введення мита і стимулювання переробки, підкреслює — це те, що може дати результат тут і зараз.
До того ж, зауважив нардеп, планують законопроєкт про захищений бюджетний фонд, у який скеровуватимуть кошти від сплати майбутнього експортного мита, які йтимуть на підтримку українських переробників.
Якщо до великої війни розмови про переробку могли вести на рівні лозунгів чи вони були якимсь приватним рішенням бізнесменів, то війна змінила систему координат, наголошує заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський — сьогодні це національна стратегія, бо сировинну логістику нам блокують не тільки вороги, а й друзі.
«Одні блокують море, інші — сухопутну автомобільну логістику. Якщо хтось думає, що поляки вже забули, як висипали наше зерно, то це вони тільки розминаються. А французи ще навіть не починали…
Країни, які вступали в ЄС, попереджають: з них знущались, і вони радо передадуть це по ланцюгу. Немає ніяких передумов думати, що вони не будуть далі висипати зерно.
Тому зараз з погляду фермера, який думає про те, що буде післязавтра, треба інвестувати в переробку, бо що далі, то складніше буде вивозити сировину», — упевнений Кисилевський.
Фото: Олександр Ратушняк
Олександр Головін, комерційний директор компанії «Кернел» в Україні
До того ж, відзначив комерційний директор Kernel Олександр Головін, залишки від переробки, шрот можуть використовуватися як корм для тварин і стимулювати розвиток суміжної галузі — тваринництва.
Українська продукція на ринку ЄС
Якщо європейські країни вороже ставляться до української сировини, як ринок ЄС відреагує на товари з доданою вартістю з України? Відповісти на це питання спробував заступник міністра економіки — торговий представник України Тарас Качка просто з Брюсселя, де проходив черговий раунд переговорів про нові умови торгівлі з ЄС, долучившись до дискусії по відеозв’язку.
Агропереробка — це однозначний тренд для України, вважає Тарас Качка, але одна річ — налагодити виробництво, інша — гармонійно вибудувати ринки для української продукції, що не так легко навіть з Європейським Союзом, котрий безперечно підтримує Україну безпеково, фінансово й політично.
Фото: Олександр Ратушняк
Заступник міністра економіки – торговий представник Тарас Качка (онлайн)
«Коли ведемо переговори про подальшу лібералізацію торгівлі, впираємось у те, що нам тісно в тих тарифних квотах, де є додана вартість — у молочних, етанолі, крохмалях, солоді, м’ясі птиці, борошні, цукрі тощо. Але це робота десятиліть, не із сезону в сезон, яка вимагає звукорежисерського пульта з боку держави», — зауважив заступник міністра економіки.
Він вважає абсолютно легітимною дискусію про введення експортного мита — схожих кроків, за його словами, від Єврокомісії вимагає європейська металургійна індустрія для брухту. А пільги для формування виробничої бази впроваджують і Британія, і Сполучені Штати. І ми теж повинні це робити. Хоч експорті мита, на думку Качки, є таким собі пережитком минулого, він упевнений, що наступного десятиліття їх активно застосовуватимуть до сировини, яка потрібна тут і зараз.
При цьому Тарас Качка нагадав, що на прохання Європейського Союзу Україна не дозволяє експорту ріпаку до п’яти держав-членів Європейського Союзу — Польщі, Угорщини, Словаччини, Румунії, Болгарії. Вони не хочуть бачити його на своєму ринку.
«Якби було навпаки, якесь заохочення, тоді можна було б казати, що експортне мито заважає. А так ми бачимо, що нам дали такий сигнал свого часу, значить, маємо заохочувати переробку в Україні цієї продукції», — заявив представник Мінекономіки.
«Але це реально на десятиліття. Створення заводу, знаходження для нього ринку, закріплення на цьому ринку від статусу нувориша до гравця, якому довіряють, — це все роки, наповнені часто дратівливими рішеннями, але при цьому ти паралельно вибудовуєш репутацію.
І оце теж наше завдання з Європейським Союзом — вибудовувати репутацію, закріплювати на цьому ринку своє місце, бо нам дуже часто кажуть, що повинні повернутися на традиційні для України ринки, маючи на увазі Африку, Азію. Але насправді для нас традиційний ринок — це Європейський Союз, особливо для товарів з доданою вартістю», — підкреслив Тарас Качка.
Фото: Олександр Ратушняк
Андрій Мотовиловець, Віталій Коваль, Дмитро Кисилевський, Тарас Качка (онлайн) і модераторка Соня Кошкіна під час дискусії
На його думку, цей рік буде критичним для України у ставленні, оскільки дія преференцій Європейського Союзу минає і відбувається перехід на двосторонню угоду про вільну торгівлю.
«Ми переходимо від такої надзвичайної допомоги, коли у 22 році партнери багато в чому нам допомогли, до стратегічного апелювання навіть в оборонній промисловості. Кажемо: “Виробляймо разом”, а не “Нам терміново потрібен CAESAR чи Abrams“. Робімо разом дрони, розвиваймо технології. Це стратегічні речі, які займають певні десятиліття.
У торгівлі маслом, молоком чи яйцями та сама історія. Одна річ — терміново рятувати нас від заблокованих портів, інша — мати постійно відкритий для української продукції ринок, приймати, що вона легітимно перебуває на полицях супермаркетів», — пояснив торговий представник України.
Тому перед урядом, додає Тарас Качка, стоїть надзвичайно складне завдання, бо українського виробника підтримувати треба вже зараз, дати йому можливість торгувати. І при цьому вибудовувати якісь довгострокові довірливі відносини.
«Ми апелюємо до того, що є надійним партнером, з нами є сенс кооперуватися, включати нас у ланцюги виробництва, довіряти тій продукції, яку ми постачаємо, що вона відповідає стандартам.
Ця логіка починає працювати, але це не magic pill (не чарівна пігулка). Це досить повільні зміни, однак потім бачиш, як істотно збільшується експорт тієї чи іншої продукції і це не викликає великих заперечень Європейського Союзу. Це той напрям, яким ми рухаємося. Повільно, але стабільно і впевнено», — зазначає Качка.
Фото: Олександр Ратушняк
Заступник міністра економіки – торговий представник Тарас Качка (онлайн)
За його словами, хаотична і місцями панічна торгівля зерновими у 22 році дещо підірвала довіру до України, хоча здійснювали її ніби респектабельні компанії.
«Невдоволення транзитом українського зерна через Польщу спричинене тим, що досить багато глобальних компаній нібито транзитували продукцію через Польщу, хоча насправді експортували в Польщу, а потім експортували з Польщі в треті країни.
Тож полізла митна статистика, а ми були введені в оману… Тому оця вся історія підриву довіри до українського експорту теж є. І що прозоріші правила, що більше ми маємо прямих експортерів, що більше в нас експортного забезпечення, безготівкових розрахунків, жодних маніпуляцій з податками, то більше довіри до українського експортера.
І це накладає додаткову дисципліну на бізнес. Утім це дуже важливо, щоб ставлення до української продукції у світі було кращим», — відзначив Тарас Качка.
Нові можливості
Оскільки переговори з Європейським Союзом — довга і непроста історія, Україні варто шукати нові ринки, вважає президент Торгово-промислової палати України Геннадій Чижиков.
Фото: Олександр Ратушняк
Голова ТПП Геннадій Чижиков
«Звісно, такі потужні компанії, як МХП чи Cargill, самі знайдуть вихід на ринки, але для інших потрібно об’єднувати зусилля держави і приватного бізнесу й виходити на ринки Африки, Латинської Америки, — зазначив Чижиков. — Товарообіг з Китаєм, до якого 6 000 км, більший, ніж з 50 країнами Африки. І там, і там 1,5 млрд людей».
Торговий представник України Тарас Качка упевнений, що головним ринком для України, однак, залишатиметься Європейський Союз. Та з тезою про перспективність інших ринків він також погоджується. У цьому напрямку, запевняє, теж працюють.
«Китай також суперважливий ринок. І Китаю ми потрібні, тому в нас розвиваються відносини. Левова частка експорту припадає на Північну Африку — від Єгипту до Марокко. Успіх цукру на ринку Екваторіальної Африки показує, що там ми теж можемо працювати. Це параметри, в яких ми працюємо зараз», — розповів Качка.
Беручи фокус на зовнішні ринки, слід не забувати і про внутрішній, каже міністр аграрної політики і продовольства Віталій Коваль. Сьогодні Україна є імпортером багатьох критичних продуктів.
Фото: Олександр Ратушняк
Міністр аграрної політики і продовольства Віталій Коваль
«Ми з вами споживаємо агропродукції на майже 7 млрд євро. Я звертаюся до всіх: замініть агропродукти, які ви споживаєте, українськими… Для прикладу, Україна закупила овочів на 440 млн доларів минулого року. Тому нам дуже важливо запускати програми підтримки. Я буду пропонувати колегам з економічного комітету, щоб ми запускали кошти на побудову овочесховищ, щоб зменшувати імпортозалежність. Тому що економічна історія говорить про те, що будь-яке зростання в експортній стратегії завжди починається з імпортозаміщення.
Нам потрібно імпортозамістити велику кількість овочів, нафтопродуктів. І над цим треба працювати. Біоетанол — відповідь на нафтопродукти, хай поки що невпевнена і в невеликій кількості, але відповідь. Це стосується й української техніки», — відзначає міністр.
У прикасовій зоні АЗС 90 % імпортної продукції. Бо людям подобається, вони її купують, пояснив Ковалю директор АЗС.
«Важливий момент. Маємо голосувати за українську продукцію. Купівлю цієї продукції. Коли у вас є вибір між українським чи неукраїнським, подумайте, скільки залишиться податків, спроможностей, якщо ви оберете український продукт, не іноземний. Навіть з таких речей починається будівництво країни. І це реально працює», — стверджує міністр.
Як приклад імпортозаміщення, заразом і розвитку легкої промисловості, заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський навів вирощування промислової коноплі.
Фото: Олександр Ратушняк
Заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку Дмитро Кисилевський
«З коноплі роблять волокно, з волокна — пряжу, з пряжі — тканину, з тканини — одяг. Це фактично можливість в Україні мати повноцінну легку промисловість… На Житомирщині збудували завод з першого переділу — коли рослину переробляють на волокно. Вклали 20 мільйонів доларів і чекають, щоб навколо з’явилися інші підприємства, які будуть робити наступні переділи. Тобто з цього волокна — пряжу.
Плюс з коноплі роблять будівельні матеріали — це сировина для військової сфери, але дуже дорогі технології… Це галузь, яка має високий потенціал для переробки, тому що український легпром від давалки (коли нам надсилають тканину, ми шиємо і відправляємо назад) просто вмирає. Конкурувати з Бангладеш у зарплаті ми не зможемо. А переробка коноплі в пряжу, в тканину — це певний шанс для легкої промисловості. В Україні є величезна галузь на 150 000 людей, яка буде зацікавлена споживати подібні товари переробки. На це є певний попит», — розповів Кисилевський.
При цьому він підкреслює, що будь-які ініціативи не роблять односторонньо — державі потрібні зворотний зв’язок від бізнесу й ініціативність.
«Так це не працює, коли стейкхолдер, депутат, ініціює проєкт — усі сидять по кущах, а потім користуються. Якщо є зацікавлені підприємства, вони мають хоча б листа підтримки написати; сходити у свою галузеву асоціацію, щоб вона листа написала. Бо в усіх ініціатив, які розвивають щось корисне в нашій країні, є природні вороги… Усі, хто збирається інвестувати в переробку, зацікавлений у такому механізмі, принаймні на рівні листів, постів, висловлювань можна долучатися», — підкреслив Кисилевський.
Фото: Олександр Ратушняк
Перший заступник голови фракції «Слуга народу» Андрій Мотовиловець
Саме так, додає його колега Андрій Мотовиловець, було з виробниками конопель — звернулася асоціація, пояснила, які зміни потрібні. Ухвалили правки до другого читання — заводи будуються. «Це якраз про об’єднання й уміння комунікувати», — додає заступник голови фракції СН.
***
І на завершення ми зібрали програми підтримки аграрної галузі від держави, які протягом дискусії згадували спікери:
● «5–7–9» — система пільгового кредитування підприємців, яку міністр Віталій Коваль назвав однією з найефективніших. Загалом кредитів видано на 400 млрд грн;
● Програма компенсації 25 % покупцям української сільгосптехніки. Держава компенсує 25 % вартості, якщо фермер купує вітчизняне, відтак нові українські трактори вигідніше купувати, ніж користовані закордонні. За словами Дмитра Кисилевського, із 17-го до 21 року, протягом першого етапу фінансування, обсяг аграрного машинобудування в Україні подвоївся. Усього техніки продали на 4 млрд грн, додає Віталій Коваль. У 23 році фінансування програми відновили;
● Гранти на переробку для середнього і малого бізнесу. До 8 млн гривень можна отримати на закупівлю обладнання, держава профінансує половину. І до 80 % — якщо це на прифронтових територіях;
● Підтримка проєктів зі значними інвестиціями (інвестняні). Через форми державної підтримки можна компенсувати до 30 % капітальних інвестицій. Як розповів Дмитро Кисилевський, першим проєктом став завод з глибокої переробки сої «Астарта», у який інвестували 70 млн доларів;
● Індустріальні парки. У межах індустріальних парків, каже заступник голови Комітету Верховної Ради з питань економічного розвитку, за час повномасштабного вторгнення збудували 25 заводів: машинобудування, хімія, споживчі товари. Нещодавно на Тернопільщині звели індустріальний парк, який спеціалізується виключно на агропереробці;
● Експортно-кредитне агентство підтримує експорт несировинної продукції. Лише цього року — на 6,5 млрд грн. Поступово обсяги нарощують;
● Розробляють законопроєкт про компенсацію капітальних інвестицій через податки. «Збудував нове підприємство або розширив наявне, маєш можливість повернути через податки, які починаєш генерувати в процесі своєї виробничої діяльності, певну частку інвестицій: маленькі інвестиції — від 100 тисяч євро до мільйона євро — 70 % компенсації; середні — від мільйона до 20–50 %, великі — від 20 млн євро і вище — до 30 % капітальних інвестицій», — розповідає Дмитро Кисилевський. Гроші планують залучати від міжнародних кредиторів. Очікують, що закон запрацює із середини 2026 року.
Загалом аграріям доступні близько 150 програм, кажуть у Комітеті ВР з питань економічного розвитку, усі вони об’єднані загальною назвою «Зроблено в Україні».
Фото: Олександр Ратушняк
